z001

Будівництво кам’яної фортеці почалося весною 1241 року, після спустошливих набігів золотої орди.

Від угорської назви замка Унгвар (замок на річці Унг) походить і назва нашого міста, яке на початку двадцятого століття змінилося з угорського на слов’янське Ужгород.

У 1322 році власниками замку стали прихильники угорського короля Карла Роберта, що належать до італійського аристократичного роду французького походження Другет. Рід цей володів замком більше трьохсот шістдесяти років.

У 1692 році замок став власністю графа Міклоша Берчені – чоловіка Христини Другет. Христина Другет померла під час пологів, коли Міклошу Берчені було 22 роки, залишивши йому трьох дітей.

Після смерті останнього з роду Другетів – єпископа Балента – Міклош Берчені висунув претензії на володіння замком, оскільки рід Другетів припинив своє існування по чоловічій лінії. За що існував на той час закону, все володіння Другетів повинні були перейти до королівської скарбниці Угорщини, за винятком невеликої частини, яка розділилася б між жінками роду.

Тяганина між скарбницею і Міклошем Берчені тягнулася цілий рік. І тільки після того, як Берчені вніс в королівську скарбницю 175 тисяч флоринів, йому передали у володіння Ужгородський замок і Ужанську домінію, яка відноситься до нього .

Час правління Міклоша Берчені було часом найбільшого розквіту замку. Вдівець Берчені одружився вдруге. Його другою дружиною стала Христина Чакі, жінка дуже красива і багата. У придане вона привезла з собою прекрасні різьблені меблі, які стали окрасою замку. У замку в той час налічувалося близько 135 художніх полотен маслом, велика кількість гравюр, найцінніших гобеленів, на яких була зображена вся історія Угорщини.

При Міклош Берчені та Христині Чакі бали в Ужгородському замку не припинялися, і замок став центром світського і політичного життя північної Угорщини. Він і побудований в стилі пізнього Ренесансу, настільки характерному для північної Угорщини.

Крім того, в той час в замку була власна театральна трупа, придворний поет, багатюща бібліотека. За межами замкових стін були розбиті п’ять прекрасних парків: Луговий, Журавлиний (в напрямку до Радванці), Квітковий (теперішній ботанічний сад), Звірячий і Голубиний (район електростанції), куди на мале полювання їздили власники Ужгородського замку.

У 1703 році спалахнула національно-визвольна війна угорського дворянства проти австрійської династії Габсбургів. Спочатку вона мала успіх, оскільки її підтримала більшість селянського населення (так звані куруци), які сподівалися на соціальні послаблення для себе. Але коли вони побачили, що ніяких результатів війна не приносить, вони відійшли від цього руху, і угорське дворянство зазнало поразки.

Берчені знав російську мову і вів переговори з Корбі – послом Петра I про підтримку в цій війні. Підтримка була обіцяна, але не отримана, і, врешті-решт, Берчені з Ференцем Ракоці II були оголошені в 1711 році зрадниками Батьківщини, змушені були емігрувати. Вони закінчили своє життя в Туреччині в місті Родосто. Їх володіння перейшли до королівської скарбниці.

Після цих бурхливих подій деякий час в замку розміщувалися війська, які здійснювали опис майна. Потім ще чотири роки замком володів угорський барон Ференц Дюло. До моменту його смерті кордону Австро-Угорщини вже відійшли до Польщі, до Львова, тому Ужгородський замок втратив своє стратегічне призначення. Через деякий час Австрійська імператриця Марія Терезія подарувала Ужгородський замок Мукачівській греко-католицькій єпархії, яка, після 1775 року, відкрила в ньому греко-католицьку семінарію.

Ця семінарія проіснувала до радянського часу. Вона давала високий рівень освіти і мала статус королівської. У ній навчалися хлопчики після закінчення гімназії. Викладав в семінарії Андрій Болудянскій, який пізніше став першим ректором Санкт-Петербурзького університету, а серед її випускників були Олександр Духнович і Августин Волошин.

Детальніше про історію замку Вам можуть розповісти досвідчені екскурсоводи Закарпатського краєзнавчого музею, який знаходиться в замку з 1947 року

Привертають туристів не тільки мальовничі стіни кам’яної фортеці, а й численні легенди Ужгородського замку. Назвемо серед них лише дві, найбільш відомі – про княжну Ужгородського замку і про таємні підземні ходи.

Розповідають, що про час однієї з облог замку молода княжна дізналася серед ворогів свого коханого. Як виявилося він у ворожих рядах, дівчина не знала. Любов її була така велика, що, не дивлячись ні на що, вона хотіла побачитися з ним наодинці, розпитати про все і почути бажані слова, що він не зрадник. У листі, надісланому стрілою, княжна призначила коханому побачення рівно опівночі, біля потайного ходу, вказавши, де він знаходиться. Але стража замку не спала, вихід княжни з потайного ходу не залишився непоміченим. Біля таємного ходу, де княжну вже чекав її коханий, варта схопила їх обох і привела в княжі палати. Розкриття таємного ходу вважалося тяжким злочином, тому вирок князя був суворим: коханому княжни відрубали голову, а саму княжну, незважаючи на величезну любов батька до своєї єдиної доньки, живцем замурували в стіну замку.

З тих пір душа страченої дівчата втратила спокій. Рівно опівночі княжна виходить з кам’яної темниці і шукає свого коханого. У білій сукні, з розпущеним білим волоссям, невимовним сумом на обличчі, вона обходить весь замок, двір, стіни, горища, заглядає в кожну кімнату – чи не там її улюблений?

І тільки перед світанком, коли проспівають треті півні, повертається невільниця в відведену їй батьком кам’яну темницю.

І так кожен день, ось уже тисячу років ночами в стінах замку чути плач замученої закоханої дівчини …

Достеменно відомо, що раніше між стінами і поверхами палацу існували таємні переходи, але на сьогодні збереглися тільки дві заховані в стінах гвинтові сходи, які з’єднували між собою поверхи замку.

За переказами, існував і таємний підземний хід, який сполучав Ужгородський замок не тільки з його околицями, але також і з Невицьким замком, що знаходиться на відстані 10 км. Так чи інакше, з боку вулиці Підградській видно в горі завалений прохід, який, очевидно, і вів колись до замку.

Існування в замку таємних підземних ходів підтверджується також і історичними документами. Так, наприклад, в архіві замку Верешвар (Ротенгурм) в Бугенланде, який після першої світової війни відійшов до Австрії, зберігаються документи, креслення, які містять детальні описи та схематичні плани Ужгородського замку, в тому числі таємних ходів і колодязів. Система підземних ходів широко розгалужена і веде в різні боки від Замкової гори, але на сьогоднішній день всі ходи повністю завалені сумішшю землі і каміння, тому досліджувати їх, на превеликий жаль істориків і археологів, практично неможливо.